Обняти тебе міцно-міцно,
сміятися глухо в плече,
Розплакатися - то вже мрія,
а серце твоє рве й реве...
І чим його полікувати -
(я думаю вже, як мама).
Умію лиш щиро прощати,
але чомусь залишаю шрами
з тобою ділити тишу,
хоч поглядом, хоч сльозою...
Ніколи тебе не залишу,
ніколи не буду з тобою.
Тобі завжди усміхаюсь,
і навіть на смертнім ложі,
що знаю тебе - не розкаюсь.
Дай радості йому, Боже!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861466
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2020
автор: Яна Бім