Безсонням вкриті темні ночі...
Тривога крає, бо не спить...
- Де сина мого карі очі?
Чому так серденько болить?-
Ввірвалась лихом мука клята
Та чорний ворон сів на дах -
Сльозами вмилась сива мати,
Війна забрала козака.
Та хтось би жив, а він не зможе
В ганьбі прожити все життя.
Якщо він сам не переможе -
Не заспокоїться душа.
Цей вічний біль людського роду
Як закарбована біда -
Коли хтось прагне жити в мирі,
Комусь потрібна зла війна.
Отак ідуть, ідуть і гинуть,
Щоб зупинити тих чортів,
А ті все лізуть, лізуть, лізуть..
(Нема скотині що робить).
А є ще другі ті, що збоку,
Їм тільки б руки потирать
І в той вогонь, що наче в пеклі,
Сухенькі дрова підкидать.
Щоб потім гріти свої пики
І набивати животи.
Ну так, а що ж, в них теж є діти,
Їм теж потрібно теплоти.
А ти сивій старенька мати,
Закрийся в хаті, голоси
І хто там з них захоче чути,
Той крик самотньої душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2020
автор: Олег Крушельницький