Старі листи знайшла я на горище,
Вже півстоліття там вони лежать.
Такі листи давно ніхто не пише:
Чому папір задарма витрачать?
Вік електронний гаджетів, планшетів
Епістолярний жанр звів нанівець.
Все листування тільки в інтернеті,
Ми стали віртуальними вкінець.
А в цих листах написаних рукою
Пульсує в кожнім слові серця ритм,
І почуття - бурхливою рікою…
Ти ніби бачиш автора живим.
Ти ніби відчуваєш справжню тугу
За тим, із ким не бачився давно,
І щиро співчуваєш наче другу,
З яким тобі зустрітись не дано.
Старі листи…. Десь вицвіло чорнило,
А десь півслова з’їв нещадний час…
Півдня я на горищі просиділа,
Читаючи, аж поки день не згас.
А потім забрала з собою в хату,
Та не для того, щоб віддать вогню,
Я б віддала їх мовчки адресату,
Та де знайти хоча б його рідню?
Напевно, їх серед живих немає,
А мертвим не потрібні вже листи.
І я їх збережу. Нащо? Не знаю.
Можливо, це з минулого мости
У наші дні. У наше електронне,
Замилене турботами життя…
Можливо, це щось справжнє, еталонне…
Скарб відчуттів не вартий забуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862042
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.01.2020
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)