Все, що співало, плакало й любило,
все відлетить з весняним білим цвітом...
Потягне в ліс по горобину спілу,
щоб гіркоти останньої попити.
Коли в полях, в осінній круговерті,
трава пожовкла тихо шелестить,
про що, не відчуваючи безсмертя,
душа сумує і про що болить?
Ця ягода в моїй долоні ніби
жаринка від згасаючих багатть...
За все, за все кажу життю: "Спасибі!",
але "прости" уже нема кому сказать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862106
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2020
автор: Колосок Олександр