Кладу в вогонь спрацьований деркач –
Останній віник, що зробили батько.
Благаю ніч: - Ти тільки не заплач,
Минуло часу втратами багацько.
А та не чує. Просить голосів –
Сакральних звуків простору сільського,
Щоб одізвався у росі посів,
Почав розмову до самого Бога.
Чи ж буде так, чи проросте пашня
Чи кине хтось те сі́м’я у земельку?
Бігма́ людей… позаростав сливняк
Роззявив, клятий, на госпо́ду пельку.
Дивись, не стане рідності навкруг.
Усе! Усе поглинеться у хащах.
І навіть обрій – недосяжний пруг
З роками стане начисто пропащим.
Немає чим митарства позмітать.
Зотлів деркач. А хто ж зробити має?
Шукає погляд: - Де ти, зникле ять?
Пішло із батьком навпростець до Раю…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862320
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2020
автор: Нея