Пам'ять моя, ніби шибка, замшіла і трісла...
О, як минаємось ми і минається час!..
...Баба малює хрести із солоного тіста
Понад дверима, щоб нечисть не влізла до нас.
Дід, посивілий, як Бог, увійде́ ізнадвору
І перехрестить кропилом чотири кути.
Ми у свої закапелки, як миші в комору,
Спробуємо, та не встигнемо вкотре втекти.
Пирснемо сміхом, затулимо дружно обличчя,
Бризки холодні, мов друзки, довкіл полетять.
Скільки глибокого змісту таїть кожен звичай!..
Навіть ці краплі води – то свята благодать.
Скільки довкола любові, і світла, і сміху,
Вловлює пам'ять далекі близькі голоси.
Де ж ота зірка, що впала на дідову стріху?
Може, застрягнувши там, дотепер ще висить...
Може, той спогад щедрівка дитяча розбудить –
Й переді мною постануть усі, як живі?!
О, як минається час і минаються люди!..
Скапує віск із мізинчика, скапує віск...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862362
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.01.2020
автор: Наталя Данилюк