Через віконне скло, сріблястий промінь,
Торкається так ніжно подушо́к.
А у душі моїй з'явився спомин,
Для мене він неначе хвиль виток...
Дощами омивалась слізно осінь,
Хоч вітер колискових їй співав.
Дерева сумували в безголоссі,
А парк чужі думки не відпускав.
Лежав і мок букет троянд на лаві,
Чиєсь кохання тріщину дало.
Звучали тут мабуть слова лукаві
І враз десь зникло серденька тепло.
На цьому місці посварились двоє,
Той день осінній їх запам'ятав.
Як розійшлись в різні боки обоє,
Кожен із них кохання розтоптав.
Лише букет лежав на лаві й мокнув,
Йому в той час так холодно було.
Адже безжально хтось узяв покинув,
Хоча у ньому ще життя жило...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862393
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)