Кому ми молимось? – питаю.
На цей раз знову, – що не так?
Вже канонічність церква має,
Та досі в головах бардак.
У нашім домі «рузькім міром»
По всіх кутках уже смердить.
І запах ладану та миро
Не може сморід перебить.
Не в канонічності причина,
А в тому, що в душі у нас,
Якби була там Україна,
То був би зоряний наш час..
Якби ж ми були українці,
До купи зібрані в кулак,
То не посміли би чужинці
Вести себе із нами так.
Ми скацапіли, аж противно,
З дітей ростили яничар,
Нам стало байдуже, все рівно
Куди веде поводатар.
Вручили неукам країну,
Майбутнє внуків та дітей.
Отруту впорснули зміїну
З екрану в голови людей!
Хохлами роблять українців
Квартал і їхні серіали.
З їх допомогою ординці
Фактично нас окупували.
Ми в наркотичному дурмані,
У душах ніби мир і спокій.
Вся Україна вже в омані,
Тож я тепер питаю, - Доки???
26. 01. 2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862615
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.01.2020
автор: Мирослав Вересюк