Ось і наближається
січень до кінця,
Зима насміхається,
і не шле гінця...
На лютий надіємось,
Й на його сніги,
Ми його зустрінемо,
він нам до снаги...
Двері він відкриє
і вступить у права...
Сонце в ньому зимове,
та ще й вітер часом дме...
І слабкий, й сильний мороз,
і то сніг іде, то дощ...
Воду лютий відпуска,
і морозом припіка...
Бува в ньому й завірюха,
не скидай, діду, кожуха...
Будуть і метелиці,
і сніги, й хурделиці...
Не спіши, бабо, на двір,
ще мороз буде, як звір...
Хочу я ще всім сказать,
наперед все не вгадать...
Що природа нам подасть,
те і будемо "ковтать"...
То буває він як січень,
то як березень, чи й квітень...
Він лютує недарма,
з ним кінчається зима...
Є у ньому і прикмети,-
метелиці і замети...
Вітер диво гостро-кутий,
не спитає, хто в що взутий...
І хоч буде лютувати,
та й весну буде стрічати...
А ми лютий як зустрінем,
до весни ще ближче будем...
У зими він найкоротший,
і тому для нас хороший...
І хоч він ще полютує,
та весну і він почує...
Та як лютий не лютуй,
на весну все ж брів не хмур...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862886
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.01.2020
автор: геометрія