Тряслась над ним – не загубити.
Себе втрачала з кожним днем.
Вже, як скотилася з орбіти,
Зробила доля хід конем.
Страхи́ злетіли кажанові,
Надій примари льодяні.
Немає гірше нелюбові,
Як і ворожої рідні.
Ні рокіровки, ні гештальти
Тому не можуть помогти,
Хто сам змінитися не здатен
Заради вищої мети.
Коли нема чого втрачати,
Вертається справдешнє знов.
Той попадається у ятір,
Хто відрікається основ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863756
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.02.2020
автор: Оксана Дністран