Вокзал гуде. Поскрипує вагон.
І сміх, і сльози, селфі на прощання.
Щось диктор сповіщає в мікрофон.
Уперше стрівся хтось, а хтось востаннє.
Поодаль від цієї суєти
Він давню мрію прикрашав словами.
Вагався – підійти… не підійти…
Та не згубити б поміж поїздами.
Рішучий крок. Перон. Гучний свисток.
Автоматично зачинились двері.
І холодом пробрало до кісток…
Знов осторонь у привокзальнім сквері
Хоронить мрію, мабуть, назавжди.
На серці туга, у руці світлина.
Скриплять вагони. Їдуть поїзди.
Вкриває скроні срібна павутина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864079
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2020
автор: Галина Брич