Під ногами земля плаче зараз, як колись,
Наче нам сказати хоче: людство, схаменись!
Вгамуй ненависть скоріше, не ціль по братах!
Стало ти від звіра гірше, бо зброя в руках!
Захищатись комусь зброя, комусь нападать,
Хтось життя віддасть за волю, а хтось за грош"я .
Під ногами земля плаче від ції вражди,
Якось жить можна інакше, в мирі без біди.
Зрозуміють коли людства скремі царі:
Варварство і самогубство- їх кінцева ціль.
Бо земля не для наживи Богом нам дана,
Нас годує вона й живить як мати дитя.
Та коли дитя зухвале вдячності не зна,
Ласки в матері не стане, заплаче вона
За загиблими, голосить вітром у степах,
Проливає гіркі сльози на жовтих ланах.
Хоче нам вона сказати істину одну:
Того буду захищати, хто не за війну,
Не захоплює чужого, береже своє,
Поважає Боже слово, де правда жиє.
Зрадникам землі своєї помочі не дам:
Будуть вони як ізгої по чужих хатах.
Земля-мати терпить довго, та до певних меж,
До усього, до живого має любов теж.
Може б з себе і струснула нахабних людей,
Та шкода́ їй того тура, що водичку п"є,
Тії пташки, що співає на древніх дубах,
ту звіринку, що вбиває кат на двох ногах…
Під ногами земля плаче, зараз, як колись,
Наче нам сказати хоче: людство, схаменись!
23.02.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865852
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.02.2020
автор: Галя Костенко