І знов наснилося мені,
Немов живу в далекі дні,
Де люди слухають природу.
І Черемош глибоку воду
Здіймає в дикім табуні.*
Де зло завжди знайде поразку,
Де слово має силу й ласку.
Й погомонівши з вітерцем,
У затінку під деревцем,
Дідусь читає дітям казку...
***
"Колись давно, в минулі роки,
Де велетнів лунали кроки,
В краях, де жили козаки,
(Мої улюблені роки),
Тодішній люд зазнав мороки:
Чаклун наслав такої вроки,
Що геть нічого не росте.
Хай навіть дерево цвіте,
Та не дає якогось плоду
Аж поки за дівочу вроду,
Село не викупить, на рік,
Чаклунський камінь - сердолік.
Віддавши гарну молодицю,
Його заносять у каплицю
І там він рік те місце має,
А потім сам кудись зникає.
Так відбувалось в давнину,
Поки той камінь талану
Лежить - росте усе довкола;
а ні - земля неначе квола.
У чім секрет, я не збагну"
Відволікла дідуню муха.
Заклав "махорочку" за вуха,
Старий замріявсь на хвилинку.
Пробач, читаче, цю зупинку.
А потім знов у тім гаю
Продовжив розповідь свою:
***********
1. ♥ - Дикім табуні* - (табун хвиль)
2. Дуже хочу почути відгуки і наставлення.
Я вперше пишу казку українською, ще й у такому стилі.
Продовження буде - але чи варто продовжувати?
Чи цікаво дітям читати подібні казочки?
Немаю досвіду у цьому, але маю в голові гарні історії і уміння оживляти персонажів і складати то у вірші.
Питання - чи це буде цікаво? Чи варто таке викладати?
Дякую♥♥♥
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866123
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2020
автор: Лада Квіткова