До гілочки хтось Кульку прив’язав,
А на траві зеленій М’яч лежав.
-Лежиш, - сміється Кулька, - непотрібний.
Ти подивись, на кого ти подібний.
Поглянь на мене. Я - сама краса!
Чистесенька, як вранішня роса!
Рум’яні щічки в мене як малинка,
Легесенька як в небесах хмаринка.
Якраз два хлопці мимо пробігали.
-Та ось ти де!- весело щебетали.
Підняли М’яч. Він стриб і так, і сяк -
На викрутаси й витівки мастак.
На Кульку також глянули хлоп’ята:
-Та хай висить красунечка пузата.-
І знову з М’ячиком давай гасати,
Веселі ігри і розваги затівати.
Зі злості Кулька щоки надувала.
Сердита, більша і кругліша стала.
Та раптом… трісь! І Кульки вже немає,
Лиш клаптик латексу із гілочки звисає.
Смієшся з когось і «літаєш» в високості?
Так можна й тріснути від заздрості і злості.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866162
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2020
автор: Галина Брич