Просила калина:"Не гни мене, вітре!
Гілля поламаєш. Не встоять мені. А ягідки пишні мої
розкидаєш. Навіщо, скажи, це тобі?
Ті ягідки людям на користь і птахам. Я дуже радію,
як так.
Не гни мене, вітре! А то поламаєш. А жити тоді мені
як?"
І вітер прислухавсь. Притих. Придивлявся...
Він більше калині гілля не ламав.
Калина сама у подяці схилялась завжди, коли мимо
він пролітав.
То ж гнеться калина, як вітер кружляє. Ще краща
від того стає. І ягідки соком її наливає земля, на
якій вона є.
Не кожен уміє в пошані хилитись. А нам би усім
у калини навчитись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866183
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2020
автор: Надія Башинська