Коли лікар запропонував операцію
і бандаж на всі мої юні роки, мої батьки
поспішили відвести мене на лікувальний
масаж, масаж глибоких тканин,
остеопатію, і скоро моя крива спина
трохи розпрямилася, я знову могла дихати
і більше рухати тілом, не затьмареним
біллю. Моя мама просила мене співати
їй пісні всі сорок п’ять хвилин їзди
до Міддл-Ту-Рок-роуд і сорок п’ять
хвилин по дорозі назад з фізіотерапії.
Вона казала, що після неї навіть мій голос
звучить так, наче не скований хребтом.
І я все співала, тому що думала,
що їй подобається. Я ніколи не питала,
чим вона жертвує, щоб відвезти мене,
або як вона проводила день до того,
як у неї з’явився цей обов’язок. Сьогодні,
вже в її віці, я їхала додому з чергового
прийому, підспівуючи якійсь плаксивій,
але гарній, пісні на радіо, і побачила,
як мама зняла свій дощовик
і віддала його своїй донечці, коли
посеред дня налетіла буря. Боже мій,
я подумала, ціле життя я була під її
дощовиком, думаючи, яке ж це диво,
що я ніколи не промокаю.
[url="https://www.apmpodcasts.org/slowdown/2019/01/27-the-raincoat/"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866257
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2020
автор: o.fediienko