Моя весна тендітна і окрилена,
Мов зіткана з роси і молитов,
Її зима зухвала не осилила,
Тому втекла лісами стрімголов.
Вона для мене нитка Аріаднина,
Що виведе із лабіринту снів.
Якою б не була я безпорадною,
Але душа довіриться весні.
І крізь імлу проб’ється ніжним проліском,
Розкривши світу крильця-пелюстки.
Нехай йому і моторошно, й боязко,
Але тепло надійної руки
Вмить розжене вітри, які наскоками
Шматують все, що стрінуть на путі.
І загуде земля живими соками,
І китиці мімози золоті
Ударять в око барвою яскравою,
І залоскочуть монохромний світ.
Запахнуть ранки пролісками й кавою,
І леготом вербовим в рукаві.
На те й весна, щоби у кожну тріщинку
Вдихнути хоч краплиночку душі,
І березню, пробудження провіснику,
Вручити від усіх дверей ключі.
І бути всім на зло непереможною
В цій за життя невтомній боротьбі,
Й судинкою завібрувати кожною
В тобі.
[i]Картина: Bernard Charoy[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866827
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2020
автор: Наталя Данилюк