Старію я, старію,
а за вікном весна...
Робити усе вмію,
та сил уже нема...
Весна мене все ж кличе:
-Іди, - каже,- іди!
Як журавель курличе,-
не бійсь, нема біди...
Я чую, як синиці
цвірінькають в саду...
Весні я чарівниці,-
кажу: іду, іду!..
Швиденько одягаюсь,
беру в руки сапу...
Іду, не оглядаюсь,
порядки наведу...
Сапи мені замало,
граблі також беру...
В мішок і в одіяло,
увесь бур"ян згребу...
Малину обрізаю,
і знов гребу й гребу...
Вже повне одіяло,-
на вулицю тягну...
І я не зупиняюсь,
мітлу в руки беру,
подвір"я замітаю,
як слід все приберу...
Стомлюсь, на лавку сяду,
спочину і встаю...
Іду до винограду,
і з ним я говорю...
А поруч з ним калина,
чую її: шу - шу!
І тут теж є малина,
і їм я поможу...
Та я уже стомилась,
-Пробачте, - їм кажу...
Я трохи відпочину,
й тоді до вас прийду...
Напевне, це вже завтра,
я ж вас також люблю,
вам обіцяю зранку,
усе для вас зроблю!..
Старію, все ж працюю,
без праці не живу...
А потім ще й святкую,
обідати іду...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867014
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.03.2020
автор: геометрія