Роздягнена.... Як дерево без листя,
О, як же змерзли всі мої гілки!
Із вітром сперечаюся у свисті,
Напевне, всі ми є такі - жінки.
Роздягнена... Така як є насправді,
Без всіх прикрас. Ще сплять мої бруньки,
В мені іще існує місце правді,
А в когось може бути навпаки.
Роздягнена... Беззахисно-сувора,
Чекаю... Сонце вигляне з-за хмар,
Зігріє його усмішка прозора,
Так мало в світі сонця – більш примар.
А час весни настане неминучий,
Розпустить листя й знову промине.
Таких як я, напевне, ліс дрімучий,
Та чи впізнає сонце в нім мене?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2020
автор: Анастасия Яковлева