СЛІДАМИ ТАРАСА
Мову забрали - ми оніміли.
Добрі, шляхетні - вбивати не вміли...
Божим законам корились від роду.
Злуки жадали від Заходу- Сходу
Не норовливі, і нас запрягали.
Волю забули - нас осідлали.
Сутність губили із болем і жалем...
Ким, українці, нарешті, ми стали?
Шкіряна упряж - у рала та ярма,
Скажеш, народе,-одвічна то карма?!
Ти ж говорити не ладен! Дивись,
Як твої предки боролись колись!
Завтра і землю, що зрошена потом,
Скупить чужинець, окутає дротом...
На ту, що твій рід намолитись не міг, -
Вірив: земля - це святе від святих;
Звідти ми вийшли, туди і підем...
Кращий у світі - це наш чорнозем!
Мовчиш, українцю, байдужістю вбитий,
Рабськом товаром, Європою злитий
До чого дійдем? Бурлить в товщі століть...
Світ на одвічнім питанні стоїть...
Діти й онуки... Це зайве... Авжеж...
Дихати черні дозволено теж...
Н. Карплюк- Залєсова.
9.03.20.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867438
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.03.2020
автор: Надія Карплюк-Залєсова