Великі люди і маленькі
по всіх усюдах на Землі
ще пам'ятають про Шевченка,
а особливо – москалі.
Не помиляється людина,
що розуміє заповіт, –
[i]якщо існує Україна,
то не минає білий світ.
[/i]
Ніхто у чукчі чи у німця
не виключає Божий дар.
Та у питомих українців
прироче слово – це «Кобзар» .
Але кацапія бажає
і це загарбати собі:
його хатиночку у гаї,
його могилу на горбі.
Поталанило чоловіку:
у Києві любити дідька,
а у городі – бузину...
у хаті – пісню вечорову,
в неволі – українську мову
за всіх одному та одну.
09/03/20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867489
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 10.03.2020
автор: I.Teрен