Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867074
Хіба не зачудовує дорога,
яка веде в зимову далечінь,
ніч застеляє в небі хмари,
наче на стелі виднокраю-стін.
Вони мальовані прешвидко
небесним пензлем звечора,
а хто по тій дорозі їде?
А по дорозі їхала зима.
Оце вона краї припорошила
так сніжно, наче пудра цукрова,
темніє вже, але яскраво й ніжно
ще горизонту світиться смуга.
Яскравий колір піднебесся,
рожево-сірі хвилі в хмар,
гаряче світло підвечір’я,
край неба полум’ям палав.
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869750
8.12.2019-13.03.2020
Світлини Ігора Винниченка:
“Хіба не зачудовує?”
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10212271265256348&set=pcb.10212271127332900&type=3&theater
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867854
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.03.2020
автор: Светлана Борщ