Сірий старенький локомотив
Тягне в майбутнє мертві тіла
Щастя людини в німому поклоні
А станцій "Сьогодні", на жаль, не бува.
Оплакуєм попіл, шкірку гнилу
Те, що так сильно любили колись.
А дещо реальне, картину живу
Ми змусимо словом: "Прошу, не дивись".
І те, що живе, ще не з'їдене вдосталь.
Зчерствіє, потягнеться до хробаків.
А в смітнику лиш зостанеться постіль
Твоя й непочутих твоїх почуттів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868209
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2020
автор: eugeniuszek