Ось і все! Ні весною, ні літом…
Знов чекати безсило чогось!
Облетять сподівання за цвітом
Як не діждеться серце когось.
Не тому, що не стало в нім віри,
Не тому, що бракує тепла,
Просто строк пізніх літ має міру,
Просто міра до болю мала.
Не боюсь оцей світ залишати,
Тільки маю в душі терпкий жаль:
Буде хтось вдалині тамувати,
В тяжко зраненім серці печаль.
Буде очі – мрійливо-зелені,
Застилати утрати сльоза,
Бо не встигла, голубка, для мене
Хоч би слово привітне сказать!
Я тримаюсь! Щосили тримаюсь!
Все, що в силах наявних роблю
І на ласку небес сподіваюсь,
Муки терплячи, щиро люблю!
Тільки тіло – украй непідвладне…
Вже не в силах на краще іти…
А попереду – сонечко ясне
І далеко ще так до мети!
17.03.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868348
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2020
автор: dovgiy