Весна в траурнім ,чорно-багровім платті.
Збуваються жахи ,котрі вже не фантазія.
Зрівнялися континенти.
Ось і мить евтаназії .
Хоча,Бог нас любить так само сильно.
Адже сонце ще світить.
Просто ми заблукали,вже до краю дійшли .
Його діти.
Забулись обійми,привіти.
І страх панує у світі.
Та повністю наша провина.
Ми платимо лиш по рахунку.
Звичайно,не кожна людина вартує
Подиху-трунку.
І так шкода ,так хочеться радісного завтра.
Особливо мати та немовля.
В пеклі занадто жарко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868601
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2020
автор: БЕЗ