Пахли квітами й ладаном мрії,
І в молитвах летіли до неба.
А краплинки стікали під вії,
Бо й поплакати іноді треба.
Нашим душам потрібна волога,
Щоб вони знов і знов розквітали,
І цвітінням тим славили Бога,
І звучали думки як хорали.
Так, молитва – то справа сумлінна,
Комусь тої не треба мороки,
Але ставши в душі на коліна,
Ми на грунт перетворим пороки.
Грунт той – досвід, назавжди він з нами,
І посіявши правди насіння,
Забуяють знов душ наших храми
Хоч не видиме їхнє цвітіння.
Терпко пахнуть ще ладаном мрії
І з вікна сяє промінь привітно,
Сльози втер він і висушив вії,–
І мені стало так душеквітно!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868654
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2020
автор: Анастасия Яковлева