Вона не вміла жити так, як інші,
Свій власний погляд мала на усе,
Таємно уночі писала вірші,
А вдень - хтозна-куди її несе.
Завжди між тих, кому потрібна поміч,
Комусь розрада, а комусь плече,
Яка б не була серед ближніх неміч -
У неї в серці устократ пече.
"Якась немудра", - їй услід казали, -
"Тобі що з того? Нащо тобі те?"
Та голови вона не опускала,
А гордо йшла вперед, вперед, вперед!
Вона не знала ... що їй справді з того?
Не ради вдячності, не ради нагород ...
А совість в неї чиста перед Богом,
То ж хай за спиною шепочеться народ ...
І хоч би що там - на вустах усмішка,
Своє тепло навсібіч роздає,
Для інших вона може ... й дивна трішки,
Та за добро їй завше Небо воздає.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868712
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2020
автор: Зоряна Кіндратишин