***

Наш  сивий  король  вже  нездужає  третю  весну  
Ви  ще  маєте  сором  питати,  що  потрібно  йому?
Ми  скинули  в  море  золото  й  тисячу  діжок  вина  
Його  ж  не  цікавить  тепер  навіть  любов  та  війна!

Найстаріші  жерці  похилились  сьогодні  над  ним  
Слухають  голос  нездалий,  гірко-сухий,  як  полин  
Він,  що  марить  про  сни,  і  небесну  жорстоку  покару
Чи  справді  так  лишить  свою  безталанну  отару?  

Ми  живемо  у  горах  на  морозних  краях  ойкумени  
Боїмось  по  ночах  завірюхи,  лавин  та  сирени  
Наш  останній  король,той  що  молиться  вітру  і  морю
Коли  забажає  ще  віддасть  нам  легенди  та  зброю  

Ми  змагаємось  в  силі  проти  небесних  глибин  
Бачиш  там  коло  моря  наш  перехилений    млин?
Через  нього  інші  народи  навіть  забули  про  нас  
Вони  вірять,  що  ми  -  ті  хто  придумали  час  
 
А  ми,  як  по  правді  казати,  тільки  малюємо  зорі
Вони  всюди  із  нами  -  коли  ми  на  праці  чи  хворі    
Їхнє  сяйво  будить  насуплених    звірів  зі  сплячки
Будемо  вірити  -  наш  король  не  помре  від  гарячки.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868849
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2020
автор: Василь Гаврилишин