Не знаю я навіщо повертаюсь
До сповідань і віршів заклинань...
Поміж рядків пташиною здіймаюсь,
Щоби злетіти задля милувань?..
У римах щастя трепетно торкаюсь
І відчуваю неосяжну грань
Небес, землі, та все ще сподіваюсь
Я відшукати недосяжний рай
Такий примарний... Зацвіла байдужість
В моїх садах не зрошених. Вогнем
Згоріло все – лишилась тільки повість,
В котрій герої мертві... І мене
Не покидає лишень квола совість...
…А серце заховав я у сонет.
© Володимир Верста
Дата написання: 18.07.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868961
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 22.03.2020
автор: Володимир Верста