Шлях


Шлях  долаючи  свій  у  пустелі  під  небом  безхмарним,
Переконані  ми,  хоч  і  сушить  серця  суховій:
Не  даремні  зусилля,  мета  –  не  примарна  й  не  марна  –
Подолати  пекельну  місцину  варанів  та  змій.

Мертва,  дика  земля!  Тільки  дюни,  бархани  і  скелі.
Хоч  раптова  оаза  дає  відпочинок  ногам,
Пам’ятаємо  добре:  не  рідна  оселя  –  пустеля,
Ненадійний  притулок  під  листям  похилених  пальм.

Ні,  ми  йтимемо  далі,  бо  прагнемо  ліпшої  долі,
Ми  продовжимо  путь,  хай  пісок  під  ногами  пече,
В  Дивокрай,  де  чекають  озера  прозорі,  а  зорі,
Наче  краплі  росинні  та  усмішка  ясних  очей.

Наша  ціль  –  не  міраж,  не  фантазії  хворої  витвір;
Ми  усі  відчуваєм  красу  Віковічних  Земель;
Бо  вона  закарбована  в  серці  без  літер,  а  вітер
Добру  Звістку  з  дощами  несе  до  спекотних  пустель...

Автор  –  Ігор  Сичов

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868983
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2020
автор: Елвін