Сама з собою гомоніла
Посеред ніченьки, без сну
Одна Душа. Вона весну
В добі минулій раптом стріла.
Ішло навстріч якесь дівча:
Обличчя ластовинням вкрите,
А очі – на весь світ відкриті,
Вогонь зелений в тих очах!
В косах – мов сонечко, рудих,
Вплелися білі першоцвіти,
По сукні синій – жовті квіти,
Мереживо стебел між них.
Ще віявся за нею шлейф
Із снів кохання і побачень.
Позаду йшов маленький красень:
Її слуга – казковий ельф.
Вона із кошика брала
В малу долоньку різнотрав’я
І розкидала вліво й вправо,
На радість щедрою була.
Солодкі мрії знай летять!
Відчула трепіт озаріння.
Бо в ній прокинулось горіння,
Очікування дивних свят.
Бо цього ранку вийде в світ
І стріне теж самотнє серце
У кого погляд як озерце,
А на душі – кохання цвіт!
Проскочить іскра поміж них,
Незрима нитка долі зв’яже,
А зорі спільний путь покажуть,
Сад буде раєм для одних.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869087
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2020
автор: dovgiy