Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали,
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А між людьми ж вони жили!
(Т. Г. Шевченко)
Хай вкупочці ми не росли,
Хай ми не грались, не сміялись;
І хай літа у нас пройшли
Доля від долі як най далі,
І хоч і прагнули серця
Знайти того, хто також мріє,
Та вже здавалось, до кінця
Замарною буде надія!
Здавалось… тільки диво з див
По волі Неба з нами сталось,
Тому що Бог нас разом звів,
Щоб ми повік не розлучались!
Нехай між нами перешкод
Ще так незміряно багато!
Та є реальність, є Господь;
І Він пошле нам в долю свято!
Колись, та все ж ми зійдемось,
Щоб поєднати душі й руки.
Хай тільки люди зможуть щось
Із допомогою науки
Зробити засіб боротьби
З проклятим вірусом століття,
Який вже стільки наробив
Всьому живому лихоліття!
Я знаю, будемо удвох.
Нам буде житися нелегко…
Та з нами є Любов і Бог -
Отож союз наш буде крепким!
вівторок, 24 березня 2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869180
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2020
автор: dovgiy