Шукати спільну? Де вона?
Є рідна, вже напівзабута:
мов амнезійного вина
віками діяла отрута,
і та, що, начебто, могла
нас поєднати до загину,
що обіцяла два крила –
чи не хрестом лягла на спину?
А що співцеві? Залюбки –
про що завгодно – хоч якою –
аби не купчились думки,
що не дають, бува, покою.
Кого шукать? Чи взагалі –
близькі по духу, не по крові –
ви є на лагідній Землі?
Уже і сніг упав на скроні...
І лиш дитинства дивній джміль –
гуде – для чого – й сам не знає.
Та пісня лине звідусіль –
і знов у куряву пірнає.
І давнім шляхом, навпростець,
крізь полини й білоголовник
іду – сама собі митець,
суддя, і Бог, і співрозмовник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=8692
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.11.2005
автор: Вировець Лариса