Давно пройшла чума по світу,
А зараз інший гріх, біда,
Сувора ненависть людська,
Сміття, що плаває в річках,
Відкриті рани омиває.
Ми все спустошили до дна,
Землі не дали відпочинку,
І вічно з черева її,
Тягаєм камінь і вугілля.
І ось спинити хоче нас,
Страшенний довгий землетрус,
Розмиє повінь райський світ,
Канави, що в грудях застигли.
Немає дивного у тому,
Що ми хворіємо весь час,
Що ми не бачимо нічого,
Коли вбиваємо себе.
Коли із себе посміхаємось,
По вуха в бруду і лайні,
Від слова правди каменіємо,
Гриземось вічність на землі.
То ми не бачимо негоди,
Дитячих, материнських сліз,
Ми сліпо падаєм в безодню,
Гріхи забувши назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869257
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.03.2020
автор: Ти не осліп