Тривога охоплює душу –
у пеклі прокинувся Вій.
Та хочеться жити і мушу
радіти оказії цій,
що буду гадати на гущі,
чи буду до літа живий,
чи, може, в розореній пущі
очікує затишок мій.
Та поки із півночі віє
і суне із моря війна,
не гасне надія ясна.
У небі Ярило яріє,
і злаки посіє Месія,
і зі́йде зорею весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870256
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 01.04.2020
автор: I.Teрен