Чомусь змалечку тішаться всі голі,
Потім вдягають шкури вбитих слів.
Бігом і притюпцем у витоптанім колі
Чи хто стрибають над верхи голів.
Як не дивися: зблизька чи здаля.
А під ногами - вибита земля.
Якщо і будуть гори золоті
Та й на вершині, значить, в самоті.
Важко підняти кров стрімку з меча,
Що невблаганно душу спопелила.
Не помирають очі орача.
Це погляд всіх, кого мечем убили.
Злетіти заважає власний меч,
Коли ходити спотикають крила.
Бо за спиною варта порожнеч
Не пробачає втраченої сили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870605
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.04.2020
автор: Андрій Ключ