Я залишаю по собі печаль
І осінь, що в картинах плаче
Схоплю за хвіст, закреслю, передбачу,
Насправді, хоч надряпати б скрижаль.
Моїх молитов за пусті невдачі,
За цілий ворох недоведених заслуг,
А на сьогодні, вперше я маячу
В очах людей, які пустили слух,
Що помилятися - це розкіш неналежна,
На впевненість таку промовчу й я.
Без заперечень змию слід бентежний,
На вихід, вказаний мені поміж строками,
У підсумку вкажіть - знайшла його сама
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870715
Рубрика: Нарис
дата надходження 04.04.2020
автор: Катерина Лубянська