Міцна, немов настоянка настурції, –
не вибити – сидить в народі манія:
писати не "Туреччина", а "Турція",
казати на "Німеччину" – "Германія".
Простий народ єхидствує і дражниться:
"Навіщо, мудрагелю, всі ці речі нам?
Яка у біса в ср@ці клята разниця:
чи "Турція" казати, чи "Туреччина"?
Ми звикли до "Германії". "Німеччина"? -
Ох, ці блатні укрАінскі прикільчики...
Ми всі – за мир. Не здавсь ні щит, ні меч нам.
Лиш вискочок, таких, як ти, прикінчити б!"
Вже швидше поясню сусідській курці я,
чом вимерли ацтеки, з ними ж – майя.
Кажи, як окупант московський: "Тур-ці-я".
За паном, белькочи, як раб: "Гер-ма-ні-я".
За ними вслід рядком підуть "Руминія",
"Арменія" і "Венгрія", "Молдавія".
"Словакія" словник введе в "униніє".
Не бачу сенс продовжувати далі я...
Читайте на трусах, шкарпетках, роверах,
на цінниках ковбас у супермаркеті,
на сайті президента звичним "говором"
слова, що в дульку хочеться зіжмакати.
Читай, терпи "лішенія і тяготи".
Кажи "рублі" на "гривні". Не випендрюйся.
Кажи й роби, як всі. Харош патякати!
Не бовтайся, мов пуцьвірок апендикса.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870941
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2020
автор: Олександр Обрій