Так тихо… Наче зупинився світ.
Та в тиші боротьба йде за майбутнє.
Он з пуп’янка пробився білий цвіт.
І в душах прокидається щось сутнє.
І робиш те, що не робив колись,
Не йдеш туди, куди так звик ходити,
І апетити враз якось вляглись,
Та молишся, насамперед, щоб жити.
І дякуєш за чистоту в дворі
Тому, з ким ти ніколи й не вітався.
Пояснюєш задачу дітворі –
Нелегко. А раніше дивувався.
Радієш, що водій привозить хліб,
Що там, в пекарні, все ж працюють люди.
І згадуєш у масках двох осіб,
Що на заправці, – небезпека ж всюди.
Даруєш щирий усміх продавцю,
Та раптом серце аж здригнулось трішки
Коли почув, що в скрутну пору цю
Він кілометрів сім проходить пішки.
І лікар раптом став на п’єдестал
В твоїх очах. І де його безпека?
Два метри – не для нього інтервал.
А он швидка… Сигналить, мчить здалека.
І фармацевт аптеку відчинив,
Також спішив тобі на допомогу…
Їх тисячі... Ти працю оцінив.
За них усіх складаєш дяку Богу.
Працюючи, хтось береже життя
Твоє, моє… І так у всьому світі.
Триває боротьба за майбуття…
Надія є. Сад весь у білім цвіті.
© Галина Брич
11. 04. 2020.
Фото з інтернету - Даринка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871806
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.04.2020
автор: Галина Брич