Ще тільки тиждень і розпнуть,
Святе у муках буде тіло.
Жорстоко зрадять, обплюють,
Не розпізнавши в Нім Месію.
Іще сьогодні похвала,
Іще сьогодні линуть гімни.
За тиждень закричать: “Ганьба”,
“Розпни”, - до неба полетіло.
Одежу стелять і гілки,
Христа з пошаною стрічають.
За мить до власної біди,
Про котру люди ще не знають.
...Свій доленосний життя крок
Людина й нині обирає,
Коли обабіч стає Бог,
Поволі людство погибає.
В полоні власної сваволі,
У власних гордощах, злобі,
Йде добровільно до неволі
Людина в впертості і злі.
Так є і нині... Мій народе,
Мій брате, сестро чи не ми
Прохаєм миру і свободи,
Самі ж живемо у пітьмі?
Живем далекими від Бога,
До храму так, в неділю йдем.
Чесноти ж Бога — до порога,
А дальше, дальш їх не несем.
В церкві співаємо: “Осанна,
Подяка Господу, хвала”.
Та є особа не кохана:
“Мовчить хай ліпш, бо я є я”...
Цим Бога нині розпинаєм,
Цим відрікаємось Христа.
В гордині власній ще не знаєм,
Що насувається біда.
Народе, браття, схаменімось,
Ми власну доленьку куєм.
В покорі до Христа звернімось,
Лиш з Ним щасливо заживем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871851
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2020
автор: Лілія Мандзюк