Душа жива!

ДУША  ЖИВА!!!

Тремтить  тонка  тендітна  павутинка,
Іще  тремтить...  Тривожно,  як  струна,
І  жевріє  надія,  мов  іскринка:
Біда  мине...  
Ще  буде  даль  ясна!

Відійде  все,  мов  сон,  сумний,  жахливий  —  
Хвороби  жах,  безвиході  печаль...
...А  пам'ять  повертає  у  щасливе
минуле.  
В  світлу  неповторну  даль:

Усе  було  недавно,  може  вчора  —  
Побачень  незабутні  вечори,
Любов,  
й  вершина  таїнства  святого
Коли  лелеки  діток  принесли.

Пройшло,  мов  сон.
Будують  світ  онуки,
За  ними  слідом  правнуки  спішать.
А  нам  лишається  лиш  біль  розлуки,
Лиш  сум  скорбот,
та  гіркота  утрат.

Ні!  Висота  Небес  віщує  вічність  —  
Зі  смертю  не  приходить  небуття!
Смерть  —  тільки  крок
в  незнану  Потойбічність,
У  таїну  наступного  буття!

Тремтить,  вібрує  свічечки  промінчик,
Тремтить  без  вітру.
І  пливуть  слова:
“Немає  смерті.  Є  лиш  крок  у  Вічність.
Душа  жива!
Душа  жива!  
Жива!”

12.08.18

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871957
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.04.2020
автор: Людмила Григорівна