Живу чи виживаю – все одно
нікому на екрані не цікаво,
та іноді нашіптує лукавий,
що це остання серія кіно.
Нема удачі, то чекає щастя
розвіятися як у небі дим,
аби уже не застувати тим,
кому у їхні сіті не попався.
Лишається єдина висота,
куди усіх веде одна дорога,
яка навчає розумінню того,
що все у цьому світі – суєта.
Почиють на обочині її
і сіячі, і слуги, і вельможі.
Посіви є. Чи будуть врожаї,
не відає і провидіння Боже.
Та марні думи і діла мої,
які ніхто продовжити не зможе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872243
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.04.2020
автор: I.Teрен