Її я називаю просто – Мати,
А мати рідна лиш одна в дітей.
Люблю її таку, хай не багату,
Та кращої немає вже ніде!
Її краса – то сонячна долина,
А понад нею – синій небокрай –
Це звідти пісня жайворонка лине
Й дзвенить гірський веселий водограй.
Її душа і щедра, і багата,
Радіє їй сьогодні білий світ.
Тризуб, колосся в полі й біла хата
Відомі всім, й садів травневий цвіт.
Її ім'я – легендами повите,
Спів Чураївни крізь віки луна,
І Роксоланою земля ця знаменита,
І козаком, що рідний край звільняв.
– Моя ти ненько, славна Україно,
Я вірю в тебе, в долі світлий час.
У душах відбудуємо руїни!
Зоря надії не залишить нас!
11.12.2012
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872660
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2020
автор: Ганна Верес