Та що казати тим хто жили
В ті рокові для нас часи.
Він не питав, За що Іуди?
Вони кричали — Розіпни.
То, нелюбов їх роз’єднала —
Жага й невпинна круговерть.
Гординні янголи повстали,
Подарували людям смерть.
Безжальний млин та смуга чорна,
сухе, несіяне зерно…
Невпинно жруть пекельні жорна
Все те, що прощено було.
Погасла Зірка на Голгофі!
Покинув Землю Божий Син...
Закрив Ісус блакитні очі,
Розправив крила чортів млин.
Дурні думки — дурні ми люди,
Куди ведуть — туди йдемо...
Дяками загнані в нікудИ,
Таврують нас, нам все одно.
Що породили й будем мати!
Любов — це зовсім навпаки.
Коли на на небі божі знаки,
Полюбиш все що навкруги.
Ісус живий та буде жити!
Хто дарував, той не вкраде!
Хто не вбивав — не буде вбитий!
Хто полюбив той, не помре!
Пройшовши біль, поневіряння,
Пізнавши гниль черствих сердець,
Простивши зраду та знущання
Господніх намірів творець!
Тоді народжений й надалі…
ЗрощЕний правдою в віках,
Розп’ятий в муках та печалі,
Воскреслий в праведних серцях!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872753
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2020
автор: Олег Крушельницький