Який короткий нині світ,
як мало місця розгулятись.
Минуло тільки сотню літ,
а груди давлять часу ґрати…
Як низько впали небеса,
яке повітря непрозоре,
іржею сиплеться роса
і повнить ненависті море…
Який обмежений народ,
а може то звичайне стадо
чи від природи нагород
століттями чекають чада?
Які прокурені зірки,
просякли тупістю і зиском,
бо чистоту туман липкий
єхидно поглинає блиском…
20.04.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872786
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2020
автор: Олександр Мачула