1948
Проміння, здається, зникає. Чи ні?
Між матовим листям оливки чорніють, мов кулі.
Балканський півострів запалений протистоянням вогнів,
в лавандових сутінках лісу селяни поснули
(їх всіх розстріляли іще навесні).
За лісом – Афон,
за Афоном – війна,
священна гора дістає
аж до місячних кратерів.
У мареві янгольський лик,
у розпачі вірний монах:
«Не встиг…Я не встиг відспівати їх…».
Циклічність життя – це роса на стеблі.
Проміння, здається, зникає. Хто вижив – той хворий.
«Не вбий ні думками, ні ділом, повторюю, отче, собі», –
молитва торкається шовку Егейського моря,
влаштовують хвилі великий забіг.
2018
Проміння вже згасло, пушту́ чути скрізь.
В ущелині гір заховалась Афганська руїна,
що спить і не спить, а гаряче повітря розріджує слиз.
Кабул лиш за день відхаркнув сотні тон героїну
(коробочку маку плекають посли).
Незайманий світ – цитадель на горі,
де небо шепоче: «Не вбий ні думками, ні ділом».
Внизу – всі мерці, але ж «мертвих немає» – писав Метерлі́нк.
Їдкий порошок – синій птах для людей недозрілих.
Циклічність війни – у сльозах матерів.
©Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873167
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.04.2020
автор: Олена Галунець