Я б тебе до себе пришила
У ролі ґудзика, що відірвався від сорочки.
Але, знаю, ти не протримаєшся і один вечір ось так.
Я б стала твоїм правим крилом,
Однак ти не вмієш мріяти.
Власні крила віднедавна непосильний тягар для спини.
Я б прочитала тобі всі ці ненависні рядки,
Якби тільки була впевнена, що хоч щось відчуєш.
Серце не таке вже сліпе, щоб не розуміти тебе.
Я б тебе торкнулась...
Та хіба маю право руйнувати наші фортеці самотужки?
Хіба ти коли-небудь знав, що таке безсоння?
Хіба голоси цієї кімнати до тебе долітають?
Хіба биття серця може щось розповісти?
Я б тебе в собі втопила.
Наче русалка, заманила б в свій полон рибака,
Але моє озеро занадто мілке.
Я б стала схожою на неї,
Такою, яку ти точно не облаєш.
Але це не стало б жертвою чи доказом любові.
Я б написала довгого листа,
Такого, щоб твоє серце завмерло на вічність,
Щоб більш ніколи не дивився так, як зараз.
Я б тебе любила ще дужче...
Та хіба доберусь до твого серця, коли не йдеш на зустріч моєму?
Хіба маю достатньо причин, щоб поховати ці почуття?
Хіба хронічну тривожність так легко побороти?
Хіба голоси цієї кімнати хтось чує?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874205
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2020
автор: К. Тарновська