Забери мене з собою
синьоока Весно,
щоб з бузковою красою
я забув свою адресу.
Небокраєм, дивним маєм
крізь квітневу заметіль
посели десь у розмаю,
травами стели постіль.
І здаються вже не звичні
віти тополині.
Як дівчата симпатичні
Заколишуть нині.
Причепуряться малята –
квіти мов дзвіночки.
А душа барвисто рада
вже плете віночки
волошковим первоцвітом
на землі - долоні...
Й теплим променем – привітом
Позолотиш сиві скроні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874673
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2020
автор: Мандрівник