А бува здається, що життя – як коло,
А навколо сітка, замкнений манеж.
І по колу ходиш втомлено і кволо,
Тягнучи на нитці досвіду кортеж.
А життя поволі йтиме по спіралі,
Зникне поступово снів кальянний дим…
В цій життєвій прозі не шукай моралі,
Маска сьогодення – тимчасовий грим.
Бо найлегше вміння – бути не собою,
А найважче вміння – пізнавати сенс
слів, котрі гостріші за холодну зброю,
вІдають майбутнє, наче екстрасенс.
Не шукай даремно, істини немає,
світ не довговічний, наче дермантин,
але щось незриме нас разом тримає
й кожному малює долі серпантин.
Тут, здавалось, фініш? Бачиш - так буває,
дощ перевіряє міцність павутин,
на канві надії промінь вишиває
цю спіраль життєву з круглих намистин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874776
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2020
автор: Аліна Олійник