Небесні очі слізоньками вмиті,
Волоссячко розчісував вітрець,
Кросівки, платтячко – давно зужиті,
У кулачку затиснутий хлібець.
Ішло дівча без тата і без мами,
Шукало порятунку і порад,
Спинилося біля чужої брами,
Де діти й мама йшли в весняний сад.
«Скажіть мені, що маю я робити?
З ким бути? І до кого мені йти?
Напилась мама, спить і буде бити.
Ще з нею той… І знов прийдуть менти».
Оперувала дивними словами
Про соціальну службу, інтернат.
Таки навчилася від горе-мами,
Якій не варто б дати й собачат.
Мале дівча й цілком дорослі речі.
Десь – цвіт весни, а десь – чортополох.
Сідає горе на дитячі плечі.
А дівчинці нема ще й чотирьох.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874988
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2020
автор: Галина Брич